svitanka: (Default)

Він фотограф - вона актриса. В нього тонни дитячих фото - в неї лише одне, яке зберіг він. Вони народились в один день. Вони полюбили одне-одного дітьми. Вони не бачились 25 років. Вони призначені одне для одного. І це призначення творці фільму потрактували аж надто буквально. Хоча може це на наш європейський смак. Турки все таки більш гарячий народ.

Насправді це хороша історія, як на мене зіпсована аж надто кричущо болівудським фіналом. Те що починалося напівтонами, напівнатяками, напівпоглядами в минуле з ретроспективно пофарбованими кадрами, які де-не-де нагадують якесь наше минуле, несподівано, за якихось 5 хвилин до кінця картини наче снігова лавина покотилося в якусь сценарну прірву. Надтрагізація фіналу просто зруйнувала до основи весь чудовий будиночок "випадковостей" -- фотокарточок і милих серцю дрібничок -- які любить любов, і які так уважно фіксували оповідачі історії майже 2 години.

Що сподобалось: ідея взагалі і ідея з фотографіями, ретроспективна і сучасна Турція, те що герої (о, нарешті!) дорослі молоді люди, а не тінейджери, або 20-літні студенти. Ну направду, таке враження що всі сценаристи світу вважають що божевільне кохання це тільки для тих кому 18-ть, а наприклад навколо-30-літніх просто викреслили з розгляду. І справді, яке там ще божевільне кохання для тих, хто поповнив ряди офісного планктону?

А ще, саундрек в фільмі, направду, чудовий. В усякому разі мене проперло не по-дитячому, і от вже третій вечір я слухаю, як не одну то іншу пісню на абсолютно мені не зрозумілій турецькій мові. Щось мені підказує, що витоки приязні то турецького саунду слід шукати в золотому дитинстві і в культовому турецькому серіалі про не дуже бідну але дуже горду турецьку вчительку молодших класів, яка чи то шукає, чи то біжить від кохання десь там на початку 20 століття. Музика в серіалі про "Пташку співочу" була дуже непогана. Ми дітьми швидко підібрали головні теми картини, і варто було вчительці вийти за двері, як наші канонічні бандури, призначені виключно для пісні про подоляночку і прочіх щедриків, починали бриніти турецькими мотивами. Щось таке відгукнулося мені і в цьому саунді. Особливо сподобалися заголовна "Aşk Tesadüfleri Sever" та "Zaferlerim". Хто хоче, може поцікавитись на ю-тьюбі, а тут я як завжди викладу трейлер з англійськими субтитрами. Enjoy!
svitanka: (Default)

Деякі кінокритики вже встигли порівняти цей фільм з «Титаніком». Хоча чому тільки з ним? Епічні пристрасті на фоні історично-бурхливих часів -- це благодатна тема для романістів, сценаристів і поетів, давно відомо. Та власне пристрастям і епічними бути непотрібно. Головне контекст. Головне його одразу заявити. І тоді… Найбанальніший любовний трикутник, найтривіальніша лінія кохання-зітхання, найненасиченіший подіями життєпис одразу заграють новими фарбами, коли ми крупними мазками додамо тло типу першої (другої) світової, великої депресії, загибелі велетенського лайнера, you name it.

Фільм «Води Слонам» що в принципі міг називатися хоч «Горілки Вихухолям», як написали деякі гострослови від кінокритики, це оповідь про, таки так, банальний любовний трикутник на фоні Великої і дууууже страшної Американської Депресії. Гарні видно часи були, пригодницькі, бо ж досі будоражать уми і серця ситих американців. Епічних пристрастей, як таких тут і нема. Хлопчик закохується в дівчинку. Дівчинка заміжня. Чоловік дівчинки напевно, що проти. Дія відбувається в цирку. Ще є слон. Тобто слониха. Слониха з"являється десь посередині фільму і десь наприкінці фільму грає свою роль в історії.

Епічні пристрасті вивергає на екрані тільки пан Вальц, який грає ну дуже негативного героя, такого собі сімейного деспота вкупі з соціопатом. Страшно харизматичного причому. Ну Вальц по таким спеціаліст. Я люблю Різ Візерспун, але тут вона просто декорація без зайвих слів. І Паттінсон теж декорація. І іскри між ними зеро, тому незрозуміло чому герой Вальца так розшаленів? А, ну власне він же псих по життю, і дружину хоч до слонихи міг взревнувати. Тоді ясно.

І не скажу, що фільм мені не сподобався. Я його подивилась повністю, навіть без перемотки. Під нього чудово було робити домашку з польської. І не відволікає особливо і знудитися від відмінянь іменників не дає. Не порівняла б його з «Титаніком» все ж. При всій байдужості до юного-ілліча Ді Капріо він у мене в дуеті з Вінслет викликав більше емоцій ніж Паттінсон в дуеті з Візерспун. Все тут ніби і гарно, але пріснувато трохи. Навіть Велика Депресія не додає перцю.
 
svitanka: (Default)

Подивилась я цей фільм досить давно. Схиляюсь до думки що враження про фільми якраз і треба писати так, не по гарячих слідах, а трохи пізніше, коли перші емоції, якщо такі були -- вляжуться, глянець картинки, якщо такий був -- вивітриться з пам"яті, а геніальність чи бездарність сценарію вже не буде аж так давити на перо.

І от коли всі перші емоції -- що за бездарний сюжет, що за притягнуті за вуха події, що за незрозумілі герої суцільно не на своїх місцях-ролях -- давно забулися, і на ю-тьюбі випадково трапився фан-кліп з кадрами саме цього фільму, все одно захотілося написати, що наприклад в американському кіні "Крок Вперед" декілька сюжетних ліній якого безсоромно злизані поляками -- хоч і теж в героях якийсь "делінквент" чи-то будівельник чи-то прибиральник, який виявляється мега крутим танцівником, але чомусь йому віриш побільше ніж герою-будівельнику Матеуша Дамнецького, який о-диво, теж виявляється геніальним танцівником. Ще менше віриш професійній танцівниці Ізабеллі Міко, яка грає непрофесійну журналістку і повного профана в танцях, що лише з двох танцювальних репетицій вчиться ну просто шикарно танцювати такі фігури, що декому десятки років не даються. Це у неї талант, виходить що вроджений, спадковий від геніального танцюриста таточка, якого вона ніколи не бачила, але про шоу якого зараз пише репортаж. Тут поляки, явно передивилися Боллівудських шедеврів, бо інакше при здоровому глузді таке написати неможливо.

Але якщо полишити у спокої безпомічні сюжетні повороти -- о там, ще така лінія кохання, Болівуд би вдавився сльозами заздрості -- варто сказати, що поляки, які гарненько вичистили свої великі міста, так само відретушовують свої кіно-картинки до глянцевого блиску. Кадри чудові, місто прекрасне, герої симпатичні зовні -- гламур жиє і перемагає. Врешті по закінченню перегляду в голові і серці ніц не залишається крім калейдоскопу красивих гарно знятих і гарно освітлених картинок.

Складається враження, що деякі (геть не поодинокі...) екземпляри сучасного польського кіно, як данина добі консьюмеризму -- це ідеально глянцева картинка, і на відміну від скромних ПНР-івських братів -- повна відсутність душі. І не кажіть, що в розважальному кіно про танці не повино бути душі, які ж танці без неї?
svitanka: (Default)

Данський фільм Hævnen ("Помста") – оскароносець цього року в категорії кращого іноземного – досліджує вічну тему добра і зла, правди і кривди, помсти і прощення у двох паралельних сюжетних лініях об’єднаних одним героєм. Герой цей -- лікар Антон, котрий працює в якомусь умовному африканському чи то таборі для біженців чи то злиденному селищі, періодично навідуючись з беззаконного, пофарбованого в фільмі в ядучі охристі кольори африканського континенту додому в ідилічну і благополучну Данію з рівно підстриженими газонами, чепурненькими заміськими будиночками, тихими озерами, блакитним небом і пухнастими хмарками.

В Данії у нього дружина, що чим далі відчужується від свого чоловіка (відчуження це досить умовно і поверхнево показане в фільмі – припустимо їй набридло, що благовірний вічно в Африці стирчить) і двоє синів. Звісно, ідилічний заміський будиночок, рівно підстрижені газони, сяюча автівка – все в комплекті. Ніякого екстриму – це вам не Африка.
Дуже неквапливо, у такій споглядальній манері, фільм почне розкривати приховані таємниці ідилічних міських пейзажів. Виявляється данці ненавидять шведів. А Антон – швед, і син його теж. Виявляється в ідилічних данських школах так само як і в беззаконній Африці (раз вже чорний континент тут у протиставленні) – цькують слабких і поважають грубу силу. А, наприклад, гуманістичні ідеали Антона, який в своїх волонтерських мандрах щодень стикається з лихом і горем, недоступні простому неголеному данському пролетарію з автосервісу.

Не дуже доступні гуманістичні ідеали і філософія Антона і його синові Еліасу, адже хлопчик, що не так давно був об’єктом насмішок всього класу раптом отримав заступника і друга в особі новенького в школі – Крістіана з його більш зрозумілою філософією помсти за заподіяну образу. «Помста» Крістіана теж насправді тема з подвійним дном, адже це дуже дитяче, безсиле бажання помститися (кому – світові?) за незворотну втрату. Межа між справедливістю і помстою розмивається коли Крістіан провокує друга на небезпечну для обох "справу честі", а ідеали Антона постають перед серйозним випробуванням. 
Протиставлення дорослого гуманізму – гуманізму вирощеного, надбаного протягом життя – дитячому максималізму з його чорно-білим фарбуванням дійсності, далекому від заповідей Нового Заповіту, складає важливу лінію фільму. І саме ця лінія вже варта отриманого фільмом Оскара.

svitanka: (Default)


Я довго думала, ЩО написати про першу частину сьомого фільму про чаклуна Гаррі Поттера та його вірних друзів. На фоні цієї кіно-інсталяції попередня шоста частина, навіть видається досить пристойною. Хоча ані словечка я не заберу від свого відгуку минулорічної давнини. http://svitanka.livejournal.com/84198.html

Те що весь екранний час відданий людям, які неспроможні витягти на собі і трьох хвилин того самого екранного часу – головна проблема картини. Так, я в курсі що ці самі діти дорослішали у нас на очах і типажно від самої першої частини були майже ідеальними Гаррі, Роном і Герміоною. Але якщо в перших частинах їм і грати особливо не потрібно було – милі дітлахи під керівництвом головного дитячого режисера всія Голлівуду прекрасно вписались в казковий антураж – а в досить таки похмурому світі Куарона (та й в подальших екранізаціях) їх попідруки тягнули всілякі Рікмани, Олдмани, комп’ютерні дракони та Гіпогріфи, то в цій недо-частині трійко героїв без своїх Хогвортських мантій просто губляться в пустельних декораціях без жодних ознак шпилястих башточок на горизонті… 

Не зрозумійте мене неправильно, як відданій прихильниці Поттеріани, мені все одно приємно протягом двох годин дивитися на проходки героїв вулицями, чи сидіння в наметі, але ж всі ми розумні люди і при цьому чудово розуміємо, що з нас тупо тягнуть гроші за абсолютне і нічим незамасковане «ніщо». Я чесно прочитала всі сім книжок Роулінг, половину з них в оригіналі, включно з сьомою книгою, яка розважала мене на пляжі в січні 2008 року (ну так, в теплих краях діло було). На четвертій книзі мене відвідала думка, що пані Роулінг злегка зписалася. Дух книги трохи піднісся на п’ятій – мені сподобалася тема дорослішання героя, нищівна поразка його колишніх кумирів, розуміння що світ не ділиться на білих і чорних – всі ці речі були благополучно залишені за кадром екранізації, звісно… Так само - всі головні теми були викинуті з екранізації шостої книги. 

І от, звершилося, сьому книгу вирішили розбити на дві частини, аби вмістити все-все-все. В результаті, дві години герої безсистемно пересуваються з однієї локації в іншу і провадять якісь малозрозумілі діалоги «Рон у нас нічого не було» - кхм, щось не пригадую щоб тема «кохання» Рона до Герміони була розкрита в попередніх фільмах настільки, щоб прозвучали подібні виправдання. На додачу, горокракс, котрий впливає на своїх «носіїв» наче перстень Саурона; незрозуміла анімація мало не на 10-ть хвилин там де можна було в двох словах розповісти невигадливу казочку; зіжмакана сцена в замку Малфоїв (оце то так Рончик переживав коли катували його кохану? Кхм-кхм), ну і ясна справа еротична сцена з сукнею малопривабливої Джинні (хоча що там, Гаррік теж не гарнішає з роками). 
Танець Гаррі і Герміони мені запам’ятався гадаю тому, що купа френдів вже відзначила цей момент, як найжвавіший з усієї цієї нудоти. Таки так, найжвавіший. 
Добру частину фільму мене мучила одна думка, що була б це робота студента першокурсника – поставили би незалік за відсутність зав’язки-кульмінації-розв’язки, та і власне за відсутність розвитку сюжету і сюжету, як такого. 

Ну і про супутні моменти перегляду: оскільки дивилися ми кіно пізно ввечері, в дощ, в "заштатному" кінотеатрі Жовтень, в напівпорожньому залі - тема "рагулів" глядачів була абсолютно не розкрита :) Всі були чемні, ніхто не приперся посеред сеансу загороджувати екран, ржущі і чавкаючі малолєтки були відсутні як клас і нічиї мобільні не дзвонили. Даздра кінотеатр Жовтень - ура! 

УПД    А ще одне: дубляж. Не знаю як вам, але писклявий голос двадцятирічної Ватсон, чи то пак 17-річної Герміони, сильно так ріже вухо. Та і тембр голосу Гаррі теж трохи не в тему. Тим приємніше було швиденько так переглянути вчора ввечері серії 5 і 6 вдома на компі в оригіналі. 
svitanka: (Default)
 
Режисер - Майкл Хоффман
Актори - Джеймс МакЕвой, Хелен Міррен, Пол Джиаматті, Крістофер Пламмер


Локалізований в Росії як «Последнее Воскресение», англо-німецько-російський кінопродукт «з життя знаменитих людей» про останні тижні-дні-години Лева Толстого в Україні виходить під «геніально» зідраною з російської назвою. В результаті, «Останнє Воскресіння» втрачає не лише російську алюзію на останній день тижня в купі з однойменним багатозначним твором Толстого, а й взагалі позбавлене будь якого сенсу з огляду на історію розказану в стрічці. Абсолютно не про воскресіння йдеться в стрічці Майкла Хофмана, а скоріше про кухонні бурі і драми, про синусоїду якою рухаються всі людські почуття, а особливо таке велетенське почуття як кохання, коли воно ще й замкнене в межах однієї сім’ї, і врешті про кінець всіх цих бурь – останню станцію. Лев Ніколаїч чудить, облаштовує комунізм в окремо взятій садибі, надихає на подвиги в ім’я ідеї натовп «толстовців», щось там пописує і періодично свариться з дружиною, яка його ідеології всесвітнього людолюбства не поділяє, справедливо вимагаючи любові до більш ближніх. 

Зрозуміло, що кохання, та ще й велетенське, та ще й коли належить воно не аби кому а гіганту мислі Толстому і його дружині, принагідно за законами жанру має змінити і ще чиєсь життя. Що і відбувається. Все інше, всі оті дрібні бої за слідування певним вигаданим ідеалам чи ідеологіям, просто фон для сімейних баталій в благородному сімействі. Воістину «всі щасливі сім’ї»…і далі за текстом. Один з рідкісних випадків в кіно, коли висока мета (свобода, рівність і братерство) це лише випадкове тло для серйозних справ: дрібних істерик, биття посуду, щоденних непорозумінь, кухонних «інфарктів» і постільних розмов «про високе». 

Безумовно, найбільший плюс цього фільму це абсолютно прекрасні актори в головних…та майже в усіх ролях. А може крім прекрасних акторів такому розмовному за своєю суттю фільмові і не треба нічого. Але ні, кінематографісти постарались на славу відтворюючи костюми, побут, ну і звісно «типово російські пейзажі» - бо ж від березок в фільмі в очах рябить. Якби в кінотеатрі можна було натиснути на паузу, я б ще похвалила російську мову в щоденниках і листах, але вони майнули зашвидко, аби визначити чи там не типова для Голівуду кирилична тарабарщина нашкрябана похапцем замість притомних російських речень.

Отож актори: окремо зупинюсь на двох. Чудову Хелен Міррен і хвалити якось не випадає, я шкодую лише що цього разу не насолодилася ще і її голосом та інтонаціями, бо ж жоден актор дубляжу неспроможний відтворити той самий градус почуттів, що був створений на знімальному майданчику, в атмосфері, в образі. Джеймс МакЕвой – це окрема пісня цього кіна, але я вкрай суб’єктивна, звісно, бо лише його присутність в кадрі може примусити мене ще й не таку фігню дивитися. Добре, що за виключенням деяких ляпів – ну согрішив с тупими боєвиками, ну буває – він у відвертій фігні помічений не був. Я взагалі ніжно люблю акторське подружжя МакЕвоя і Анни-Марі Дафф (вона тут з’явилася в ролі дещо стервозної донечки Толстого) і проґавити картину за їх участю просто не можу. 

Ну а щодо ложки дьогтю, то це абсолютно пересічний російський дубляж, який згодували глядачам з абсолютно незрозумілих причин. Залишимо на хвильку банальну логіку і бажання дивитися картину своєю мовою або ж мовою оригіналу (я в перші хвилини неочікувано «російського» перегляду всерйоз боролася з бажанням вийти з залу). З будь якої точки зору, російська мова в картині, де навіть морди у коней англосаксонські нічим не доцільніша і не виправданіша за українську (китайську, італійську і т.д.), хай навіть мова йде про видатного російського письменника і хай навіть серед країн виробників картини значиться наш північний чи сусід чи далекий родич.


svitanka: (Default)
 

Дуже достойний фільм, що якимсь чином пройшов повз мою увагу раніше. Ще одне джерело живлення для інтересу до німецького кіно. Такі кіно-переосмислення подій не так давно минулих днів раз у раз з’являються у кінематографах колишньо-постраждалих від того чи іншого режиму країн. Але, не буде перебільшенням сказати, що «Життя Інших» дуже тонкий, навіть делікатний погляд на авторитарне минуле, без любих серцю наприклад наших ура-патріотів, категоричних поділень світу на абсолютне зло і абсолютне добро. Головний герой цього фільму, представник і старанний гвинтик системи тотального терору свободи совісті, дивним чином постає більш сильним, світлим і духовним аніж гостропері борці з системою у образі того ж драматурга. Врешті, що героїчного зробив драматург? Трясучись від страху написав анонімну оду на загибель людини? Непомітний агент «ХГВ» тим часом просто і абсолютно не героїчно людину врятував. Останній кадр просто кричить, що на відміну від отих увінчаних лаврами, громоголосих героїв, справжні герої – вони інші, завше непомітні, скромні, просто собі гвинтики, котрі рухають світ. 
svitanka: (Default)
Оце всі постять промо ролик України, і я собі тож запощу :) А задно висловлю враження після одного перегляду. Все аж занадто швидко, я ні фіга не розібрала і не роздивилась толком. І якби була потенційним туристом, як не прикро про таке казати, Україною би абсолютно не зацікавилась би... 
Початок ролика аж надто темний, скайлайн Києва наштовхує на неприємні думки про те, що скоро його буде зруйновано огидною висоткою, яку тулять просто коло Лаврської дзвінниці. Ну це так, ліричний відступ... 

Ота пара що там мелькає в ролику,то типу туристи? Чи то типу українці? Якщо українці - то не подобається. Дуже мало Києва. Хоча враховуючи те як його останнім часом поганять понаєхавші архітектори-строітєлі без стида і совісті - видно вже і показувать нема чого. Дуже мало якихось впізнаваних і відомих українських визначних пам"яток. Все якось "універсально". Море, вітрильник - що там питомо українського? Що там такого заради чого варто сюди їхати? Танці навколо вогнища? Теж всьо у темряві і якось не вражаюче. На долі мілісекунди мелькнули трембіти - могли б і подовше потримать. Так і все, справді цікаві моменти короткі настільки що їх свідомість навіть вхопить не встигає. А якісь прохідні речі забирають весь хронометраж.  Музика в ролику тоже щось ніяка, непомітна просто. Резюме? Найкрасивіший кадр видимо отой що всі бачать на стоп-кадрі ролика. Власне він мене і привабив глянуть усе, але в самому кліпі його там менше секунди. Вопщім - знімайте ісчо!
svitanka: (Default)
 

Я розмірковувала чи варто писати відгук про цей фільм, аж поки не побачила цей постер. Та після такого постера вже і писати нічого не треба, все і так зрозуміло. Вважайте режисерська розкадровка фільму. Вуді Ален не відноситься до числа улюблених мною режисерів, можливо тому, що я люблю драми "з життя" більше ніж трагікомедії "з життя". Хоча справедливості заради, один його фільм в моїй колекції є, але цей фільм - "Матч Пойнт" - якраз і є класичною драмою. У "незнайомці" Ален знову повертається до трагікомічного "житейського" жанру, але чи то він втрачає режисерську хватку чи просто з огляду на статусність власну мало переймається доведенням до логічного закінчення всіх розпочатих сюжетних ліній - "я геній, мені можна бути незрозумілим" -  але "хвостів" фільм залишає ще на десяток продовжень. Загалом - це історія членів однієї сім"ї через призму їхніх дрібних житейських проблем, на першому місці серед яких, звісно що, пошуки кохання і пошуки свого місця в житті. Цікаві, і важливо, головні ролі "вікових" акторів - велика рідкість в  кіно взагалі, а особливо з його нинішнім культом вічної молодості.

Фільм з дещо розмитою картинкою кадру - погана копія? так задумано? - може стати приємним кіносупутником лінивого ранку чи вечора важкого дня. Він не вантажить філософськими проблемами, де-не-де радує Лондонськими видами, подекуди смішить вдалими жартами і алюзіями. Під час перегляду в мене навіть в один момент закралася думка, що хтось вміло постьобався поставивши цей фільм після фіаскового "закриття" з напівоголеними звйоздами на сцені. Подібний на "звізду" типаж фігурує і в фільмі у вельмі промовистій ролі - в усякому випадку зовнішній вигляд і манера говорити - в точку. Все таки у Вуді Алена не відняти здібність до препарування реальності. 
Додатковим бонусом для тих хто переглянув стрічку в "Києві" стала мова оригіналу і досить пристойні субтитри. Насправді, я їх оцінити не можу, бо загалом не придивлялася, але з того що вхопила - хтось таки постарався з перекладом. 
svitanka: (Default)
 В общім, у мене за списочком знайдені і до перегляду готові "Гензбур. Любов Хулігана", "Життя Інших", "Самотній Мужчина". Ще в запасниках "Впусти мене", але я про вампірчєгів не люблю, тому поки що в роздумах.
Ну і на "Соціальну Мережу" планую вибратись в кіно, якщо не облінюсь.

Дякую друзям за гарні кіно-підказки! До речі, ще з вартісного кіна чула про "Король говорить", але поки що не зрозуміла він взагалі у нас прокатуватися збирається чи як? Ну і останній роздум про кіна: а чого це в нас напроч припинилася гарна традиція показувати кіно мовою оригіналу??? Я ізвіняюсь навіть в Угорщині на англійській можна було кіно подивитися, а що це в Києві з цим трабли стали? Колись во врємєна моєй юності в "Києві" раз на тиждень чотко можна було поангломанити. Правда я тоді мову ні фіга не розуміла, но для справжнього кіномана то деталі, ми і од картінки тащимся :))) А зараз їхній сайт про фільми англійською - мовчок...
svitanka: (Default)
Друзі, а що ви останнім часом гарного художнього повнометражного дивилися?
А то в мене, особливо після вражаючого кіна, якась кінематографічна ломка наступає. Хочеться щось подивитися, але просте переривання того ж "екса", де навалено всього і багато, рідко приносить якісь кіно-дива. Порадьте шось, що вас вразило, а? Сучасне чи позачасове - не важливо. А раптом я якийсь шИдевр прогавила ненароком.
svitanka: (Default)
 

"I will not yield. I will not fall. I will eat dynamite and one day I will explode like a volcano." 
Ірландія, 1939 рік, закритий католицький виправний заклад, старі порядки, новий ліберальний учитель. Зіткнення ідеологій. Поза тим, що це історія заснована на реальних подіях, і здійснена в конкретній просторово-часовій локації, класична "шкільна історія" в кіно не змінюється віками. Школа - тюрма народів (будь то виправна колонія, престижний заклад для багатих отприсків чи "очень средняя школа" наших реалій), і режисери самі травмовані тим чи іншим шкільним досвідом продовжують травмувати ним глядачів. Ну і навіщо нам таке кіно? Таке безпросвітне. Нам щось таке подавай, щоб "жить стало лучче - жить стало веселіше". Це коли поверхово. Але безліч глядачів і мислять якраз такими поверховими категоріями. Вони не хочуть копнути глибше і дістатися до над-ідеї. До необхідності катарсису в кожній трагедії - маленькій чи великій. Не в кожному фільмі є ГГГ - тобто "головний гламурний герой" - як нема його в кожному реальному житті. Попри весь старанно задокументований бенефіс безнадії і безкарності, у фільмі є кволенький промінь світла, що раз у раз намагається проштрикнути темне рядно невідворотньої трагедії.  

Окрім класичних втілень зла (тут це католицькі отці і браття) в фільмі аж цілих три промені світла та ще й всі з подвійним, як не потрійним, дном. Вчитель Вільям Франклін, перша світська особа в закритій католицькій виправній школі для малолітніх хуліганів, комуніст і ветеран війни в Іспанії, ще й на додачу ідеаліст і як всі ідеалісти не стільки сам підставляється під удар скільки випадково підставляє під нього свою "паству". Ліам Мерсер найбільший хуліган, задира і попиратель авторитетів але чи й не єдиний в школі здібний учень. І нарешті симпатичний на свою невдачу Делані, чий послужний список "подвигів на свободі" сильно дисонує з його тихою і забитою поведінкою в школі. Всі вони так чи інакше є і заручниками і продуктами системи, з якої вийти чи яку похитнути можна лише одним шляхом, як не пафосно це звучить - повстати або загинути. І про це фільмів вже теж знімали багато- пребагато на всіх континентах. Тим не менш в "Пісні" є гарні акторські роботи, грамотна режисура і притомний сценарій без надмірного "смакування", яким інколи грішать розвінчателі всіх можливих систем.
На мою думку, якісне кіно варте до перегляду без коли і без попкорну. Занотую необхідність звернути увагу на ірландське кіно, бо крім The Wind That Shakes the Barley - теж до слова вельми вартісна картина - мало що з "сильного" та і загалом "мало що" з ірландського кінопродукту знаю.  

Трейлер, або як показати все і при цьому нічого не показати. 
svitanka: (Default)
На хвилі нової популярності вампірської тематики, яку я до слова терпіти не переварюю, я таки глянула цей серіал, про який поголос йде навіть гучніший аніж про, кхм, сагу всіх часів і народів (іронія неприкрита) "Сутінки". Якщо коротко, то для загального кіноманського розвитку подивитись можна. Ну щоб не кліпати очима, коли розмова заходить про сабж. Отже перший сезон і з натяжкою другий: динамічненько, злобненько, іноді з гумором, іноді з маразмом. Кількість соплей і слюнєй, яка зашкалює в "Сутінках" в "Тру бладі" зведена до нуля, а подеколи стьоб на слюнями і соплями доведений до абсурду. Хоча може там і не стьоб, може таки абсурд і є.


Тут є герої геї, герої вампіри-кровососи, герої психи, герої алкаші, герої маніаки - коротше все можливе зібрання антигероїв на 1 мм плівки. Власне всі герої тут якісь антигламурні. Актори відверто негарні. Симпатичних обличчь на весь серіал ну може пару штук від сили. Вампіри, навіть закохані, не міндальнічають зі своїми об"єктами кохання, коли їм хочеться покушкать ггг Та і об"єкти кохання, теж не ликом шиті.
Але все таки, третій сезон реально втратив, коли герої хай і цинічні але "хороші", почали волею сценаристів швидко перетворюватися на геть "поганих". Розвиток характерів все таки не дарма має підкорятися певним правилам драматургії. І коли тобі в кінці намагаються досить недоладно довести що отой "good guy", добрий і благородний характер якого так старанно виписували протягом н-ної кількості серій, насправді підлий негідник, все враження від добре початої і досить драййвової історії зникає. З цікавості можна буде глянути, в сезоні намбер 4, як вони виплутаються зі сценарної ями, в яку весь третій сезон котився серіал,  але поки що - "незалік".
svitanka: (Default)
Почала дивитися сабж, той що новий британський серіал. Поки що ніякого естетичного відторгнення немає, мабуть тому що перенесення дії в сучасність автоматично робить це дійство "іншим" не дуже пов"язаним з сером Артуром Конан-Дойлем і звісно з - для мене хрестоматійним - Холмсом-Лівановим.

До речі цікава деталь. Ватсон - військовий лікар, повертається з Афганістану і цей момент цікаво "зіграв" в сучасних реаліях. Сучасний Ватсон повернувся з Афганістану. Все як насправді. Зіграв цей момент і у радянському Холмсі. Точніше міг "зіграти". У 1979, коли радянська постановка була відзнята, цензорів мало кондрашка не вхопила, коли Ватсон за сюжетом говорить про своє повернення з Афганістану. Тому Афганістан замінили в остаточній версії на політкоректні "Східні колонії" чи щось таке. :) дуже цікаво.

Пішла далі дивитися. 
svitanka: (Default)

Друга фаза кінобожевілля: пішла шукати, збирати і дивитися всі фільми з товаріщем Семом Вортінгтоном. Тіки що таки примусила себе додивитися Термінатора. Ну нілюблю я цей фільм. В принципі, мрачняк не люблю. І взагалі, щось з кіном останнім часом якось пустенько. Стільки всього передивилася і якось не чіпляє... (Аватар пока нівсчьот). Шерлока ще не бачила, ага. Борюсь з упередженням "це не Ліванов". Нічого не можу з цим зробити. І "500 днів літа," про які я читаю і чую чи не з літа :) -  мене не вставили. Там "Аліса" виходить, але я вже в курсі, що мене не вставить. Не люблю абсурдизм. Я як затятий кінонаркоман, мені треба щоб ще більше, ще краще, ще недосяжніше. Щоб краса була така що і не описати і така ж драма. Хто там про банальні сюжети бухтів? Я люблю банальні сюжети. Я їх обожнюю. Хвала тим хто вміє їх знімати так, щоб пробрало. Так є там щось на горизонті? А то прямо сплошні розчарування від всього очікуваного. Вже навіть не хочу згадувати скільки очікуваних картин виявилися унилим еее... ну ви зрозуміли.. 

 

svitanka: (Default)
От цікаво, а у Камерона особлива фішка називати своїх чоловічих героїв Джейками :) Чи це на удачу - після Титаніка? Да, я все ще під враженням від учорашнього.
svitanka: (Default)
Сьогодні я виконала і перевиконала культурну програму, сходила і в інститут і в музей і в кіно. Про інститут не цікаво. В музей подруга витягла на останній день виставки картин кажись Ренесансу. Я не мистецтвознавець. Виставка називалася від "Ботічеллі до Тіціана" і звісно картини цих панів були присутні :) Доторкнулись до прекрасного так би мовити. Я раза три пробіглася по залу аж йти не хотілося. Подруга була налаштована скептично щодо оригінальності картин, мовляв вони навіть не за склом тут натовпи народу ходять, соваються, може і пальцями тикають - навряд чи оригінали, скоріше копії пізнішого періоду. Я все таки стояла на тому що якщо копії то не було б ажіотажу такого. Ну правда Леонардо да Вінчі був за склом і за шнурочком. Нікого тикаючим пальцями я не спостерігла. Пригадала фільм про музеї і як там кожна картина була на сигналізації. Цікаво чи це той випадок.

Після музею я потягла подружку на кіно. Ми зробили серйозний марш-кидок в англомовний кінотеатр, спізнились на 20 хвилин, витратили космос грошей за останній сеанс, затарились величезним поп-корном і літровими колами. Так це була типова картина коли від екрана очі не відводилися, поп-корн засовувався і кола заливалася до рота нє глядя. Так, ми дивилися Аватар. (О, да, нарешті!) І не скажу що мені аж прямо так подобалося. Ну 20 хвилин пропустила, ну логіки не вгледіла в багатьох моментах. (А я без логіки нічого не сприймаю). Ну відчуття, що мульт дивлюсь не зникало половину картини. Але коли (який спойлер, ви ж усі вже дивилися) женщіна знайшла свого мужчіну і встигла таки його врятувати, я пробачила цьому фільму всю відсутність логіки. Поп корн і кола валялися на підлозі, я сиділа - обличчя в долонях - переживаючи всім серцем. Чудо а не фільм. Вміють гади знімати.

Пхє...

Jan. 21st, 2010 01:00 pm
svitanka: (Default)

"Корона"- "Корона"... От Lindt оте дійствітєльно наше всьо, ням ням. А українські воскові шоколадки бридота причому всі.

А ролик фігня рідкісна, ага. Причому настільки очевидно, що в кадрі не Україна що аж нудить. Ну нема у нас таких поїздів, вулиць, квартир... Та і в людей фейси інакші. Не кращі і не гірші просто інакші.

svitanka: (Default)
День Незалежності, а по 1+1 (не останньому каналу держави нада панімать) показують серіал про тупих хахлов. На справді поняття зеленого не маю про що саме той серіал, мені вистачило хвилини слухати українську мову "тупих хахлов", які живуть в селі і говорять на суржикє с руськім акцентом на фоні городських росіян з їхньою, кхм, чистою російською. Щось таке кінематограф СРСР показував роками успішно нав"язавши стереотип тупого недорікуватого селюка-хохла на противагу гарадской інтєлігєнциї.
Я не врубилась тільки чого тепер в незалежній (тіпа) Україні показують те саме.
Дорогая рєдакція, я фігєю. І це між іншим показують цілий день.  Цікаво, цікаво... 

ЗІ то що сьогодні літаки літали над майданом, то таке. Кіно не дарма найважливішим з мистецтв дєдушка Лєнін назвав. Що, що? Недорікуваті хахли збудували найбільший у світі літак? Нє вєрю. В кіно показують, що вони тільки хвости коровам вміють крутить і гаваріть на свайом смєшном нарєчії.
svitanka: (Default)
Чекаю на оце, хоча Барнс мені не Грей...

Profile

svitanka: (Default)
svitanka

August 2011

S M T W T F S
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 26th, 2017 06:18 pm
Powered by Dreamwidth Studios