svitanka: (Default)

Данський фільм Hævnen ("Помста") – оскароносець цього року в категорії кращого іноземного – досліджує вічну тему добра і зла, правди і кривди, помсти і прощення у двох паралельних сюжетних лініях об’єднаних одним героєм. Герой цей -- лікар Антон, котрий працює в якомусь умовному африканському чи то таборі для біженців чи то злиденному селищі, періодично навідуючись з беззаконного, пофарбованого в фільмі в ядучі охристі кольори африканського континенту додому в ідилічну і благополучну Данію з рівно підстриженими газонами, чепурненькими заміськими будиночками, тихими озерами, блакитним небом і пухнастими хмарками.

В Данії у нього дружина, що чим далі відчужується від свого чоловіка (відчуження це досить умовно і поверхнево показане в фільмі – припустимо їй набридло, що благовірний вічно в Африці стирчить) і двоє синів. Звісно, ідилічний заміський будиночок, рівно підстрижені газони, сяюча автівка – все в комплекті. Ніякого екстриму – це вам не Африка.
Дуже неквапливо, у такій споглядальній манері, фільм почне розкривати приховані таємниці ідилічних міських пейзажів. Виявляється данці ненавидять шведів. А Антон – швед, і син його теж. Виявляється в ідилічних данських школах так само як і в беззаконній Африці (раз вже чорний континент тут у протиставленні) – цькують слабких і поважають грубу силу. А, наприклад, гуманістичні ідеали Антона, який в своїх волонтерських мандрах щодень стикається з лихом і горем, недоступні простому неголеному данському пролетарію з автосервісу.

Не дуже доступні гуманістичні ідеали і філософія Антона і його синові Еліасу, адже хлопчик, що не так давно був об’єктом насмішок всього класу раптом отримав заступника і друга в особі новенького в школі – Крістіана з його більш зрозумілою філософією помсти за заподіяну образу. «Помста» Крістіана теж насправді тема з подвійним дном, адже це дуже дитяче, безсиле бажання помститися (кому – світові?) за незворотну втрату. Межа між справедливістю і помстою розмивається коли Крістіан провокує друга на небезпечну для обох "справу честі", а ідеали Антона постають перед серйозним випробуванням. 
Протиставлення дорослого гуманізму – гуманізму вирощеного, надбаного протягом життя – дитячому максималізму з його чорно-білим фарбуванням дійсності, далекому від заповідей Нового Заповіту, складає важливу лінію фільму. І саме ця лінія вже варта отриманого фільмом Оскара.

svitanka: (Default)
 
Режисер - Майкл Хоффман
Актори - Джеймс МакЕвой, Хелен Міррен, Пол Джиаматті, Крістофер Пламмер


Локалізований в Росії як «Последнее Воскресение», англо-німецько-російський кінопродукт «з життя знаменитих людей» про останні тижні-дні-години Лева Толстого в Україні виходить під «геніально» зідраною з російської назвою. В результаті, «Останнє Воскресіння» втрачає не лише російську алюзію на останній день тижня в купі з однойменним багатозначним твором Толстого, а й взагалі позбавлене будь якого сенсу з огляду на історію розказану в стрічці. Абсолютно не про воскресіння йдеться в стрічці Майкла Хофмана, а скоріше про кухонні бурі і драми, про синусоїду якою рухаються всі людські почуття, а особливо таке велетенське почуття як кохання, коли воно ще й замкнене в межах однієї сім’ї, і врешті про кінець всіх цих бурь – останню станцію. Лев Ніколаїч чудить, облаштовує комунізм в окремо взятій садибі, надихає на подвиги в ім’я ідеї натовп «толстовців», щось там пописує і періодично свариться з дружиною, яка його ідеології всесвітнього людолюбства не поділяє, справедливо вимагаючи любові до більш ближніх. 

Зрозуміло, що кохання, та ще й велетенське, та ще й коли належить воно не аби кому а гіганту мислі Толстому і його дружині, принагідно за законами жанру має змінити і ще чиєсь життя. Що і відбувається. Все інше, всі оті дрібні бої за слідування певним вигаданим ідеалам чи ідеологіям, просто фон для сімейних баталій в благородному сімействі. Воістину «всі щасливі сім’ї»…і далі за текстом. Один з рідкісних випадків в кіно, коли висока мета (свобода, рівність і братерство) це лише випадкове тло для серйозних справ: дрібних істерик, биття посуду, щоденних непорозумінь, кухонних «інфарктів» і постільних розмов «про високе». 

Безумовно, найбільший плюс цього фільму це абсолютно прекрасні актори в головних…та майже в усіх ролях. А може крім прекрасних акторів такому розмовному за своєю суттю фільмові і не треба нічого. Але ні, кінематографісти постарались на славу відтворюючи костюми, побут, ну і звісно «типово російські пейзажі» - бо ж від березок в фільмі в очах рябить. Якби в кінотеатрі можна було натиснути на паузу, я б ще похвалила російську мову в щоденниках і листах, але вони майнули зашвидко, аби визначити чи там не типова для Голівуду кирилична тарабарщина нашкрябана похапцем замість притомних російських речень.

Отож актори: окремо зупинюсь на двох. Чудову Хелен Міррен і хвалити якось не випадає, я шкодую лише що цього разу не насолодилася ще і її голосом та інтонаціями, бо ж жоден актор дубляжу неспроможний відтворити той самий градус почуттів, що був створений на знімальному майданчику, в атмосфері, в образі. Джеймс МакЕвой – це окрема пісня цього кіна, але я вкрай суб’єктивна, звісно, бо лише його присутність в кадрі може примусити мене ще й не таку фігню дивитися. Добре, що за виключенням деяких ляпів – ну согрішив с тупими боєвиками, ну буває – він у відвертій фігні помічений не був. Я взагалі ніжно люблю акторське подружжя МакЕвоя і Анни-Марі Дафф (вона тут з’явилася в ролі дещо стервозної донечки Толстого) і проґавити картину за їх участю просто не можу. 

Ну а щодо ложки дьогтю, то це абсолютно пересічний російський дубляж, який згодували глядачам з абсолютно незрозумілих причин. Залишимо на хвильку банальну логіку і бажання дивитися картину своєю мовою або ж мовою оригіналу (я в перші хвилини неочікувано «російського» перегляду всерйоз боролася з бажанням вийти з залу). З будь якої точки зору, російська мова в картині, де навіть морди у коней англосаксонські нічим не доцільніша і не виправданіша за українську (китайську, італійську і т.д.), хай навіть мова йде про видатного російського письменника і хай навіть серед країн виробників картини значиться наш північний чи сусід чи далекий родич.


svitanka: (Default)
 

Дуже достойний фільм, що якимсь чином пройшов повз мою увагу раніше. Ще одне джерело живлення для інтересу до німецького кіно. Такі кіно-переосмислення подій не так давно минулих днів раз у раз з’являються у кінематографах колишньо-постраждалих від того чи іншого режиму країн. Але, не буде перебільшенням сказати, що «Життя Інших» дуже тонкий, навіть делікатний погляд на авторитарне минуле, без любих серцю наприклад наших ура-патріотів, категоричних поділень світу на абсолютне зло і абсолютне добро. Головний герой цього фільму, представник і старанний гвинтик системи тотального терору свободи совісті, дивним чином постає більш сильним, світлим і духовним аніж гостропері борці з системою у образі того ж драматурга. Врешті, що героїчного зробив драматург? Трясучись від страху написав анонімну оду на загибель людини? Непомітний агент «ХГВ» тим часом просто і абсолютно не героїчно людину врятував. Останній кадр просто кричить, що на відміну від отих увінчаних лаврами, громоголосих героїв, справжні герої – вони інші, завше непомітні, скромні, просто собі гвинтики, котрі рухають світ. 
svitanka: (Default)
 

"I will not yield. I will not fall. I will eat dynamite and one day I will explode like a volcano." 
Ірландія, 1939 рік, закритий католицький виправний заклад, старі порядки, новий ліберальний учитель. Зіткнення ідеологій. Поза тим, що це історія заснована на реальних подіях, і здійснена в конкретній просторово-часовій локації, класична "шкільна історія" в кіно не змінюється віками. Школа - тюрма народів (будь то виправна колонія, престижний заклад для багатих отприсків чи "очень средняя школа" наших реалій), і режисери самі травмовані тим чи іншим шкільним досвідом продовжують травмувати ним глядачів. Ну і навіщо нам таке кіно? Таке безпросвітне. Нам щось таке подавай, щоб "жить стало лучче - жить стало веселіше". Це коли поверхово. Але безліч глядачів і мислять якраз такими поверховими категоріями. Вони не хочуть копнути глибше і дістатися до над-ідеї. До необхідності катарсису в кожній трагедії - маленькій чи великій. Не в кожному фільмі є ГГГ - тобто "головний гламурний герой" - як нема його в кожному реальному житті. Попри весь старанно задокументований бенефіс безнадії і безкарності, у фільмі є кволенький промінь світла, що раз у раз намагається проштрикнути темне рядно невідворотньої трагедії.  

Окрім класичних втілень зла (тут це католицькі отці і браття) в фільмі аж цілих три промені світла та ще й всі з подвійним, як не потрійним, дном. Вчитель Вільям Франклін, перша світська особа в закритій католицькій виправній школі для малолітніх хуліганів, комуніст і ветеран війни в Іспанії, ще й на додачу ідеаліст і як всі ідеалісти не стільки сам підставляється під удар скільки випадково підставляє під нього свою "паству". Ліам Мерсер найбільший хуліган, задира і попиратель авторитетів але чи й не єдиний в школі здібний учень. І нарешті симпатичний на свою невдачу Делані, чий послужний список "подвигів на свободі" сильно дисонує з його тихою і забитою поведінкою в школі. Всі вони так чи інакше є і заручниками і продуктами системи, з якої вийти чи яку похитнути можна лише одним шляхом, як не пафосно це звучить - повстати або загинути. І про це фільмів вже теж знімали багато- пребагато на всіх континентах. Тим не менш в "Пісні" є гарні акторські роботи, грамотна режисура і притомний сценарій без надмірного "смакування", яким інколи грішать розвінчателі всіх можливих систем.
На мою думку, якісне кіно варте до перегляду без коли і без попкорну. Занотую необхідність звернути увагу на ірландське кіно, бо крім The Wind That Shakes the Barley - теж до слова вельми вартісна картина - мало що з "сильного" та і загалом "мало що" з ірландського кінопродукту знаю.  

Трейлер, або як показати все і при цьому нічого не показати. 
svitanka: (Default)
Сама не розумію, як я примудрилася так довго ігнорувати фільм «Контроль» Антона Корбайна. Тому що цей фільм майже геніальний і візуально досконалий. А головний актор, то взагалі якийсь струс мозку, бо він мало не точна фотографічна копія свого героя Ієна Кертіса, вокаліста гурту Joy Division.

А чому «майже» геніальний? Насправді краса кадрів (хоч роздруковуй кожен і на стіночку) і чудова гра акторів, дещо засліплює і відволікає від факту, що якихось надглибоких копань в біографії героя не відбулося. Режисер ніби боязко намагається натякнути на причини самогубства героя і всі ті «причини» видаються вкрай неправдоподібними. Трейлер вводить глядачів не знайомих з біографією головного персонажа в оману, що зараз вони побачать історію ідентичну історіям Моррісона, Кобейна, Вішеса. Ну як же, гори таблеток, падіння прямо на сцені під час концерту, секс-драгс-рок-н-рол. Врешті передоз, куля, петля, та яка в біса різниця. А герой не такий простий. Секс – ну то з дружиною і з однією-єдиною коханкою (фільм цнотливо уникає подробиць). Драгс? Ну так, пігулки від епілепсії. Рок-н-рол? На відміну від всіх інших панків, товариш Кертіс в незмінній сорочці і брюках виглядав на сцені як клерк з банку. Так чому ж в біса він кінчає з собою за день до американського турне? Ну не через сварку з дружиною врешті решт. Через епілепсію, яка його і так добивала?
 

Фільму не вистачає психологізму і хоча б спроби вирватися за рамки домашніх скандалів і нападів хвороби. Якщо людина психічно здорова, кінчати з собою за крок до успіху по меншій мірі нерозумно. Вже краще на лаврах, вкусивши всі ті секс-драгз-рокнрол, упиваючись культовим статусом і дорогим віскі… Як справжній гедоністично налаштований римський патрицій. Але клерк з Манчестера мав щось своє на думці.
Маст сі, якщо хтось ще не переглянув.
svitanka: (Default)
 Дивлюсь "сніданок у Тіффані". Милуюся інтер"єрами без комп"ютерів, спотикаюся об кадри де головні герої курять у ліжку (вау, чи багато сучасних голлівудських фільмів наважаться на таке :), насолоджуюся спокійним і ненапряжним сюжетом, небанальною вродою Одрі Хепберн, гарною музикою. Мрію потрапити в той Нью-Йорк. Це нереально. Хіба що в фільмі 1961 року. 

Profile

svitanka: (Default)
svitanka

August 2011

S M T W T F S
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 26th, 2017 06:34 pm
Powered by Dreamwidth Studios